Фрагмент з кліпа Nine Inch Nails - Closer (Director's Cut)

Дотепно і влучно про бога у Маркіза де Сада

Спробуймо точно визначити, що ж це, власне, таке — релігія. Очевидно, це угода, яка поєднує людину з Творцем і зобов’язує її виявляти через культові ритуали вдячність за своє існування, одержане в дар від отого вишнього автора.

ЕЖЕНІ. Навряд чи можна дати їй краще означення.

ДОЛЬМАНСЕ. От і гаразд! Отже, якби ми довели, що людина завдячує своє існування лише законам, які одвіку діють у природі, якби ми довели, що людина живе на цій планеті, відколи виникла сама планета — як дуб, як лев, як мінерали, заховані в її надрах — і являє собою лише продукт, необхідний для життєдіяльності планети, і не завдячує свою появу на світ нікому; якби ми довели, що так званий Бог, котрого йолопи вважають за єдиного творця і майстра усього сущого, є не що інше, як nec plus ultra людського розуму, як теоретичний конструкт, створений у ту мить, коли цей розум зайшов у безвихідь і шукав з неї виходу; якби ми довели, що Бог не потрібен ані людям, ані природі, яка завжди в діяльності, завжди в русі і сама володіє тією могутністю, що нею, на думку йолопів, нагороджує її Бог; якби ми дійшли неминучого висновку, що неможливо припустити існування такої нездарної істоти, бо то була б найнедоладніша з усіх можливих істот, адже працювала вона тільки один день,[1] а потім мільйони століть била байдики; і якби ми все-таки припустили, що Бог існував таким, яким змальовує його нам Святе Письмо, то така істота була б гідною зневаги, бо ж Він дозволяє зло на землі, хоча завдяки своїй усемогутності міг би його знищити; якби все це, повторюю, можна було довести, а цього й доводити не треба, настільки воно очевидне, то невже ви гадаєте, Ежені, що благочестя, яке має поєднувати людину з цим безпорадним, бездіяльним, жорстоким і нікчемним Творцем, є чеснотою необхідною?

ЕЖЕНІ (до пані де Сент-Анж). Що він говорить? Невже, люба подруго, існування Бога — химера?

ПАНІ ДЕ СЕНТ-АНЖ. І одна з найпустіших, найзанудніших химер — у цьому можеш не сумніватися.

ДОЛЬМАНСЕ. Треба зовсім утратити глузд, щоб зберегти в неї віру. Страх одних і слабкість інших, Ежені, призвели до створення цього бридкого фантому, не потрібного для земної системи, бо він завдав би їй непоправної шкоди, адже його промисел, що має бути справедливим, ніколи не зміг би поєднатися з несправедливістю, невід’ємною від законів природи, тому що Він постійно прагнув би добра, тоді як природа терпить добро лише в тих випадках, коли воно потрібне для врівноваження зла, що служить її законам; він мав би діяти постійно, і природа, для якої безперервність дії — один з найголовніших законів, неминуче увійшла б з ним у безперервне змагання і суперечність. Але, скажуть мені на це, Бог і Природа — одне й те саме. Твердити таке — чи не абсурд? Річ створена нікола не тотожна з Творцем: хіба можливо, щоб годинник не відрізнявся від годинникаря? Так то воно так, скаже мені інший опонент, але ж Природа — ніщо, а Бог — усе. Ще одне безглузде твердження. У Всесвіті неминуче мають існувати дві речі: діяч-творець і створений індивід. Але хто він — отой діяч-творець? Ось єдина проблема, що її слід розв’язати; ось єдине питання, на яке ми повинні дати розумну відповідь.

Якщо матерія діє, рухається, утворюючи невідомі нам сполуки й комбінації, якщо рух споконвіку властивий матерії, якщо сама матерія, начинена енергією, може творити, виробляти, зберігати, підтримувати, врівноважувати в неозорих просторах космосу всі небесні тіла, які вражають наш зір і вселяють нам захват і подив своїм монотонним, незмінним рухом — чи ж є потреба в такому разі шукати рушійну силу за межами всього цього, адже властивість дії невід’ємна від самої природи, а природа — то не що інше, як матерія в дії? Хіба ваша божественна химера прояснить хай там що? Я не вірю, що хтось мені це доведе. Припустімо, я помиляюся в питанні про внутрішні властивості матерії, але в такому разі переді мною одна проблема. А чим допоможете мені ви, пропонуючи свого Бога? Ви тільки підкидаєте мені ще одну нерозв’язану задачу. Невже ви хочете, аби я визнав — з огляду на те, що я чогось не розумію — існування речі, яку я розумію ще менше? І хіба догмати християнської віри, які я зараз піддам аналізу, допоможуть мені пізнати сутність вашого жахливого Бога? Розгляньмо бодай побіжно, як нам змальовує його Святе Письмо.

Хіба я можу бачити в Богові цього непривабливого культу щось інше, аніж істоту непослідовну й дику, котра сьогодні створює світ, а завтра кається за своє творіння? Хіба можу я бачити в Ньому щось інше, аніж істоту відверто слабку, котра так і не зуміла сформувати людину за тим планом, який собі накреслила? Адже будучи витвором Бога, людина забрала над Ним неабияку владу, вона може гудити його — хай і прирікаючи себе на довічні муки. До чого ж слабке створіння — ваш Бог! Як же так? Він зумів створити все, що ми бачимо, але не спромігся зліпити людину за своїм образом і подобою. Але, відповісте ви мені на це, якби він витворив її такою, то людина не могла б робити вибір між добром і злом. Яка банальність! І чому б то людина мала навчатися добра від Бога? Краще б Він створив її первісно доброю, і тоді вона ніколи б не могла чинити зла. І тільки в такому разі творіння було б гідне називатися богоподібним. А цей Бог дав людині можливість вибору — і цим зробив її безпорадною проти спокус. І він чудово знав, що з цього вийде — адже мудрість Його незглибима. Отже, очевидно, що він просто розважається, віддаючи на згубу власне творіння. І це Бог — та це ж справжнє страховище! Лиходій, якого не любити, а ненавидіти слід, гідний найнещаднішої помсти! Не дуже вдоволений зі своїх вишніх трудів, він топить, він палить, він проклинає людину — прагнучи в такий спосіб навернути її до себе. Та все це анітрохи її не змінює. Диявол, істота куди могутніша за самого Бога, зберігає протягом усієїі вічності незалежність і владу, постійно кидає виклик Творцеві усього сущого і знову й знову домагається успіху в розбещуванні отари, яку Всевишній забрав під свою опіку. Ніщо не може протистояти впливові цього демона — а тим паче людина. Що ж у такому разі думає грізний Бог, якому ви поклоняєтеся? Він породив сина, єдиного сина, якого створив вельми дивним для небожителя способом; бо земному чоловікові властиво сношає жінок, тож він захотів, щоб і його Бог робив те саме. І Бог послав людям з неба істотну частину свого єства. Може, ви гадаєте, що Боже дитя явилося нам в осяйному промінні, супроводжуване кортежем ангелів на очах у приголомшеного космосу?.. Аж ніяк! Бог, чиїм призначенням було спасти світ, прийшов до нас із лона юдейської дівки, у яслах, з яких годувалися свині. Непогану ж дорогу обрав він для своєї появи у світ. Але які вигоди принесла нам Його висока місія? Коротко проаналізуймо вчинки цього персонажа. Що він говорив? Що він робив? Які вишні настанови одержали ми від нього? Яку таємницю він нам відкрив? Яку догму закликав він нас сповідувати? І нарешті — в яких діяннях проявилася його велич?

Спочатку бачимо дитинство, про яке нічого не відомо, потім прислуговування жерцям Єрусалимського храму досить розпусного характеру — в цьому дарма сумніватися, а далі юний шибеник зникає на цілих п’ятнадцять років, протягом яких затруює свою свідомість маячнею єгипетської школи, яку згодом приносить до Юдеї. Як тільки він там з’являється, схиблений розум штовхає його на зухвалий і відчайдушний крок: він проголошує себе Сином Божим, рівним Отцеві, приєднавши до цієї спілки ще одного привида, якого називає Духом Святим, і запевняє, ніби ці троє персон насправді являють собою одне неподільне створіння. І що більше ця безглузда містерія приголомшує розум невтаємничених, то наполегливіше нахабний молодик її проповідує: мовляв, прилучитися до неї — то велика заслуга, а заперечувати її — непрощенний гріх. Він твердить, що, будучи Богом, прибрав плотську подобу в лоні земної жінки, аби спасти нас усіх, і незабаром, коли він натворить незвичайних чудес, світ переконається в правдивості його слів! І ось на одній з вечірок хитрун перетворює, як нам оповідають, воду на вино, вкрай здивувавши захмелених глядачів. У пустелі він нагодовує кількох розбишак харчами, які таємно приготували його учні. Один з тих хлопців прикидається мертвим, і наш самозванець його воскрешає. Він підіймається на гору і там у присутності лише двох чи то трьох приятелів показує кілька фокусів, які примусили б почервоніти найнездарнішого із сучасних штукарів.

Завзято проклинаючи всіх, хто в нього не вірує, крутій обіцяє царство небесне кожному, хто його послухає. Він нічого не пише — з огляду на свою неосвіченість; говорить дуже мало — бо не відзначається розумом; робить ще менше — бо не наділений ні силою волі, ні фізичною міццю, і кінець кінцем, увірвавши терпець представникам влади, яким обридли його бунтівничі промови, хоч він і проголошував їх вельми рідко, пророк-шарлатан дозволяє розіп’ясти себе на хресті, перед тим переконавши пройдисвітів, які до нього приєдналися, що кожного разу, як вони його покличуть, він являтиметься їм з небес у вигляді ритуального хліба, який вони мають з’їсти. Молодика закатували, він не вчинив опору. Його вельмишановний Тато, отой вишній Бог, якому він зухвало нав’язався в сини, не подав йому найменшої допомоги, й сердегу спіткала лиха доля, як і двох злодіїв, чиїм поводирем йому випало бути в останні хвилини свого земного життя.

Його прибічники зібралися на раду. «Ми пропали, і всім нашим надіям кінець, — сказали вони, — якщо ми не зуміємо врятуватися завдяки якомусь блискучому ходу. Підпоїмо варту, яка стереже Ісуса; викрадемо його тіло, а потім пустимо чутку, що він воскрес. Це певний засіб; якби нам пощастило домогтися, щоб люди повірили в це ошуканство, наша нова релігія стане на міцний підмурок і швидко пошириться; вона запанує в усьому світі. Нумо за діло!» Задумано — зроблено. Скільком шахраям відчайдушна зухвалість допомагала досягнути успіху! Отже, тіло викрали; кілька роззявляк, жінок та дітей повірили тоді в чудо, наскільки було можливо, але ж у тому самому місті, де відбулися такі грандіозні дивовижі, у місті, забарвленому кров’ю Божою, ніхто не захотів увірувати в цього бога, ніхто до нього не навернувся. І навіть більше: та подія заслуговувала стільки уваги, що жоден тодішній історик не визнав за потрібне згадати про неї. Лише учні ошуканця вирішили здобути вигоду зі свого трюку, але не відразу, а згодом.

Так вони вирішили, так і вчинили, лише через багато років скориставшися зі своєї хитромудрої витівки, коли почали споруджувати на ній хистку будівлю своєї непривабливої релігії. Будь-які переміни людям до вподоби. Їм остогид деспотизм імператорів, революція витала у повітрі; до тих шахраїв почали прислухатися, і їхнє вчення стало швидко розповсюджуватися — так буває завжди, коли історія звертає на хибний шлях. І незабаром на зміну олтарям Венери та Марса прийшли олтарі Ісуса й Марії; було опубліковано життєпис самозванця, і цей банальний роман знайшов своїх наївних читачів; Ісусові приписали сотню висловлювань, яких він і на думці не мав говорити; кілька з його недоладних реплік стали підвалинами нової моралі, а що нову релігію проповідували насамперед убогим, то милосердя стало найголовнішою чеснотою цієї моралі. Виникли дивні обряди, названі таїнствами, найганебнішим і найогиднішим з яких є те, коли священик, заплямований безліччю гріховних діянь, наділяється, проте, владою за допомогою кількох заклинань і фокусів перетворювати кусень хліба в тіло Христове.

Нема підстав сумніватися, що якби проти цього негідного культу застосовували лише ту зброю, на яку він заслуговує, тобто зневагу, він би на самому своєму початку згинув без сліду. Але деяким йолопам забандюрилося переслідувати його прибічників, і внаслідок гонінь він швидко набрав силу — так одвіку ведеться в людському суспільстві. Хай би навіть сьогодні спробували виставити його на посміх — і він упаде. Спритний Вольтер ніколи не застосовував проти нього іншої зброї, і це чи не єдиний письменник, який може похвалитися тим, що за ним пішло багато новонавернених. Одне слово, Ежені, ось вам історія нашого Бога й нашої релігії; міркуйте, якого ставлення заслуговують ці байки, і вирішуйте, чого вони варті. (Уривок з "Філософія в будуарі" Маркіза де Сада)

 

Blue Flower

2020  Інша Україна. Нова українська національна ідея