воронячий бенкет

Опис обрядів Йоля в сагах

У тексті саги про Хакона І Доброго наведено опис язичницьких обрядів Йоля:

За стародавнім звичаєм, коли очікувався Йоль (жертовний бенкет), всі бонди повинні були зібратися туди, де стояло капище, і принести припаси, які потрібні під час жертовного бенкету. Ha цей бенкет всі повинні були принести також пива. Для бенкету заколювали всякого роду худобу, a також коней. Вся кров від жертв називалася жертовною кров'ю, a чаші, в яких вона стояла, — жертовними чашами, a жертовні гілки [aspergills] були на кшталт кропил. Ними змащували п'єдестали ідолів, a також стіни капища зовні і всередині. Жертовною кров'ю окроплювали також людей. A м'ясо варилося і слугувало їжею на бенкеті. Посередині бенкетної палати горіли багаття, над ними були котли. Повні кубки передавалися над багаттями, і той, хто давав бенкет і був вождем, повинен був благословити повні кубки та жертовні страви. Першим був кубок Одіна — його пили за перемогу і панування свого конунга, потім йшли кубок Ньерда і кубок Фрейра — їх пили за урожайний рік і мир. Пили також кубок за своїх родичів, які вже були поховані. Вони називаються minni. Minni - це слово не ототожнюється з якимсь зображенням, зустрічається на рунічних каменях.

Цікаве етимологічне дослідження слова Yule.
Слово зустрічається в явно дохристиянському контексті, насамперед, у старонорвежському. Серед багатьох інших імен Одін має ім'я jólfaðr ("Йоль-батько") і jólnir («Yule one»). У множині (старонорвежский jólnar, "the Yule ones") може відноситися до скандинавських богів в цілому. У давньоскандинавській поезії слово часто використовується як синонім для бенкета - 'feast' (наприклад, hugins jól, старонорвежське "Huginn's Yule" → "a raven's feast" → "воронячий бенкет").
А тут вже можна звернутися до поняття "воронячий бенкет", який і розкриває описану обрядовість Йоля: "В епічних піснях та баладах ворон постійно фігурує в ситуації «воронячого бенкету»: розтинання мертвого тіла, що становило колись частину жрецького обряду. Поїдання частин тіла жертви є ритуальним: життєва сила, взята у жертви, врятовується від зникнення у небутті. Саме це робить ворон у міфі: таким чином, він — магічний жрець, який вершить головний світовий ритуал. Сідаючи на мертвого, випиваючи кров, тобто знищуючи життя, він його продовжує. Аналогічно в українських замовляннях: сідаючи на коня, ворон зупиняє кров, отже, також продовжує життя." 

 

Blue Flower

2020  Інша Україна. Нова українська національна ідея